Для удосконалення існуючих технологій розробки газоконденсатних родовищ проведено дослідження з використанням інструментів цифрового моделювання. Метою досліджень є оптимізація сайклінг процесу при розробці газоконденсатних родовищ із значними запасами конденсату. Дослідження проведено на основі цифрової тривимірної моделі для різної кількості нагнітальних свердловин (2, 4, 6, 8, 10). На основі результатів досліджень встановлено, що при нагнітанні сухого газу в продуктивний поклад забезпечується підтримання пластового тиску на вищому рівні порівняно з варіантом розробки на виснаження. Завдяки цьому забезпечуються сприятливі умови для стабілізації видобутку вуглеводнів та продовжується період стабільної розробки газоконденсатного покладу. Результати проведених досліджень свідчать про те, що у випадку впровадження технології підтримання пластового тиску забезпечується підвищення накопиченого видобутку газу та конденсату. Такий результат досягається, в першу чергу, шляхом переведення частини сконденсованих вуглеводнів в газову фазу з наступним його видобутком. Варто зазначити, що при нагнітанні сухого газу в продуктивний поклад також відбувається витіснення мікро- та макрозащемленого газу з порового простору. Результати моделювання вказують на те, що збільшення кількості нагнітальних свердловин призводить до більшого охоплення площі газоносності газоконденсатного покладу агентом нагнітання. Також встановлено, що існує певна максимальна кількість нагнітальних свердловин, при використанні яких досягається найвищий коефіцієнт вуглеводневилучення. За результатами обробки розрахункових даних максимальна кількість нагнітальних свердловин для реалізації технології підтримання пластового тиску для умов конкретного покладу становить 6,18 (6) свердловин. Кінцевий коефіцієнт вилучення конденсату для встановленої кількості нагнітальних свердловин збільшується на 5,76 % порівняно з розробкою на режимі виснаження пластової енергії